Герб Запорізької Січі
Про одяг і озброєння козака
Про одяг і озброєння козака
Про слово козак
Вперше термін «козак» згадано у Початковій монгольській хроніці в 1240 році. У 14 ст. цей термін вміщено в словник половецької мови (Кодекс Куманікус) і в додаток грецького збірника житій святих. Найперша згадка про козаків в Західній Європі зустрічається в генуезькій хроніці за 1474 рік. Перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорізьких козаків узагалі — 1492 рік, коли запорожці атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею, про це йдеться у листі великого князя Олександра до хана Менґлі I Ґерая.
На сьогоднійшній день є 2 найбільш ймовірні версії походження слова - Козак:
1) Від половецького «Cosac» — «варта», «чота», «легконав'ючений ». Зустрічається в «Codex cumanicus».
Першу спробу наукового пояснення слова козак зробив Д.І.Яворницький, який писав: «Вчені мовознавці у слові« козак », або повніше« кайсак », бачать два слова: «кай»- легко і «сак» - в'юк, тобто легконав'ючений.
Можливо, це і буде основою для запровадження нової версії про походження козаків із залишку війська (орди) Тартарії. Частина орди, після розпаду Тартарії, залишилась без роботи і пересилалась до кордонів Європи, де наймалась на військову службу.
Таким чином і поняття, і назва слова «козак» вперше зустрічається в Середній Азії, звідки воно, очевидно, перейшло на Русь. Перейти же в землі Русі воно могло тільки з приходом в неї тюрко-татар, на що вказує і та обставина, що до появи тюрко-татар на Русі в жодному списку літописів не зустрічається слово «козак».
2) Від кримсько-татарського або тюркського «Qazaq» — «вільна людина», «авантюрист», «шукач пригод», «найманець».
«Тюркське за походженням слово« козак »означало вільних, незалежних від пана людей, які ... населяли безлюдні окраїни».
Ця теорія, ще називається - "Уходницька" — козаки сформувалися на основі промислових ватаг представників різних станів, що йшли на сезонні промисли в Причорноморські й Прикаспійські степи. Значну частину уходників становили селяни-втікачі з Литви, Польщі та Московії, через що уходницьку теорію також називають утікацькою. Для оборони від татар уходники брали з собою зброю, організовувалися у збройні загони. Ця теорія є панівною в радянській й пострадянській історіографії.
===================================================================
Про козацького чуба
Чуприна - старовинна чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові (переважно у козаків);
Назва «оселедець» пішла від Катерини ІІ відомою своєю неприязню до козаків, так вона називала їхню традиційну зачіску.
Назва "хохол" - суто кацапська, які навіть і не підозрюють, що саме хохол це шляхетний воїн!
Не всім дозволялося носити чуприну, котра була своєрідною відзнакою лицарського стану. Причому варто зауважити, що чуприну (оселедець) просто так не можна було собі вистригти. Тільки після посвяти у козаки (після першого бою, першого морського походу та складних іспитів) дозволялося воїнові голити голову, залишаючи чуприну. Чуприни заборонялося носити джурам, селянам-втікачам, недосвідченим воякам, брехунам, боягузам, злодіям, ошуканцям. Позбавити чуприни козака вважалося найбільшою ганьбою. Про надзвичайно високий статус цієї зачіски у запорожців свідчить і суворо регламентований спосіб носіння чуприни, закрученої саме за ліве вухо.
„Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди,— пояснював колишній запорожець Антін Головатий великому князеві Костянтину Павловичу, — шаблю, шпагу, ордени та ін. носять зліва, то й чуприну, як знак завзятого і відважного козака, слід також носити зліва".
Можливо, ще в дохристиянські роки вірили в шосту чакру людини, яка має дві пелюстки (дві повіки) і міститься між бровами, "третє око", а сьома чакра людини знаходиться на тім'ї голови і має тисячу пелюсток (наша чуприна). У верхній короні-чакрі безконечно розкриваються пелюстки, і таке ж відбувається в наших мінливих, енергетично-поновлюючих косах.
За легендою козак не дарма відрощував собі оселедець (чуб) - саме із - за нього змилостивившийся Господь все - таки витягне козака з пекельного полум'я.
Як не дивно, але чуби носили і литовці і поляки... Та якщо розібратись чуб зустрічається майже у всіх народів, окрім москалів.
======================================================================
Видатні козаки: Іван Сірко
"Все гине - слава не поляже." (Т.Шевченко)
Курган на околиці Копуловки, де був перепохований прах легендарного кошового
Вірші про козаків
ПРО КОЗАКІВ
В сиву-сиву давнину Козаки йшли на війну, Бо на рідну Україну Сунулися без упину Ляхи, турки та татари, Москалі та яничари. Щоб палить сади і хати, Щоб людей в неволю гнати. Козаки скликають раду : - Не буде ворогу пощади ! Вірні коні рвуться в битву, Крешуть іскри з-під копита. За чарівний спів дівочий, За спокійні дні та ночі – Шаблі весело дзвенять, Вражі голови летять. І на морі, і в степах Наганяли вони страх, Бо найкращі вояки – Запорозькі козаки ! І не буде переводу Українському народу Доки із глибин сторіч Долина козацький клич.
ГЕЙ, КОЗАЧЕ - КОЗАЧЕНЬКО
Гей, козаче – козаченько, Тай хоробре серденько, Ой, міцні в нього руки – Ворогам для науки! Як козак засміється – Ворог з остраху трясеться, Як козак заспіває – Вороги чимдуж тікають! Як козак затанцює – Увесь світ його чує, Зелен-дубе розвивайся, Гей душа, розкриляйся! А душі тільки й треба – Степ широкий та небо, Під сідлом коник чалий, Побратим не лукавий. Гей, гуляти-воювати Знов поїдемо брате, Не топтали щоб чужинці Наші землі українські! Там чи смерть, чи життя - Нам не буде забуття! Якщо голови складемо – У піснях доживемо!
(Яна Яковенко)
ПОБРАТИМИ
Ой Махмуде, чорний, бородатий!
Ти, либонь, на розум небагатий: Між невільниками ходиш стиха, А не бачиш коло себе лиха. Бо не чуть тобі, як опівночі Веслярі приковані шепочуть. Що один із них — козак із Січі, А другий — Іван — козак із Дону. Вже Івану смерть глядить у вічі: Не втекти, не вирватись додому! Ледве руки зводить він закуті, До кісток сирицею обдерті: — Побратиме,— шепотить Васюті,— Хай хоч ти врятуєшся від смерті! Я ключа ховаю у лахманах: Відірвав у турчина од в'язки. Одмикай, як здужаєш, кайдани Та проси, козаче, в моря ласки! Може, ще й поп'єш з Дніпра водиці, А мені уже не пити з Дону...— Вщухли в хмарах білі блискавиці, Щось у хвилю хлюпнуло солону.
КОЗАКИ
То не гуси налетіли в плавні,
Не лебідки білі заячали — То човнами козаки преславні З синього дніпрового лиману У широке море випливали. Вже ген-ген залишився Уже й хвиля хвилю перебила. За човнами плескоту не чути, Тільки весла зводяться, мов крила. Кошовий в поході отаманить, Козакам гукає на помості: — Струсонем за бороду султана! У Царгород завітаєм в гості! Там гуляйте, братчики, до рана: Хоч і трон з короною виносьте! А чого попереду стерничий Поглядає пильно з-під долоні? Чути — чайки жалібно кигичуть: Щось у морі мріється на всонні. Враз байдак за хвилею полинув, Веслярі ударили щосили. Підпливли, побачили: людина! Десятьма руками підхопили. Не питали, зразу догадались: «Це ж утік з неволі, неборака!» Козаку в кайданах не стогналось, А отут не витримав — заплакав. Ворухнув закляклими руками, Де від пут лишились чорні рани. ...І мов грім загув над байдаками: — Отаке нам чинять басурмани! Як над братом стерпіти наругу — Краще не вертатися додому! — А веди нас, батьку, на катюгу! Козаки гукають кошовому. Кошовий похмурим оком глянув І махнув правицею без слова. ...Та й помчали розбивать кайдани! Тільки хвиля стелеться шовкова...
***
Гуртувавсь тут різний люд -
від писак аж до приблуд.
Та як опинився тут, понад все шануй статут...
Сей статут - законів звід:
Рівні в нім і внук і дід, Старшина і отаман, Осаула і гетьман, Полковники, кошові, Джури, слуги судові...
Тут карали дуже строго
Неповагу до старого Та образу новаків - Джур - майбутніх козаків.
(Уривок з вірша О.Ганущака
«Як козаки Львів боронили»)
|
КОЗАЦЬКА МИРИЛКА
Я козак і ти козак, Я вояк і ти вояк, Щоб в бою стояти мужньо Ми повинні бути дружні. Ми хоробрі вояки – Побратими-козаки.
КОЗАЦЬКА РОЗМИНКА
Раз - два - голова, Щоб трималася на в’язах Ми тренуємо всі м’язи Три - чотири, руки в ділі - Раз кулак, два кулак - Бий сильніше, козак. Щоб триматись на коні, Треба ноги нам міцні, Сильні ноги, дужі ноги - Не злякаються дороги. Підемо разом в присядку - Це найкраща нам зарядка.
КОЗАЦЬКА ДУМА
Пароплави плинуть серед ночі,
Вдалині шумлять херсонські плавні, А Дніпро шепоче і шепоче, Ніби роки згадує прадавні.
Бурмотить собі у вуса сиві,
Одкидає хвиль сріблясті шати. На віку — немов на довгій ниві: Стільки можна дідові згадати!
І пливуть ті спогади, як тіні.
Є між ними добрі і похмурі. ...Ось плескочуть весла в шумовинні, Чорне море стогне проти бурі.
На судні вітрила не нап’ято,
А воно біжить у піні білій. Це ж турецька каторга проклята: Ой, то бранці стогнуть, а не хвилі!
В ланцюги важучі їх закуто —
Веслувати важко у закові. За веслом сидить козак Васюта, Уже й світ темніє козакові.
То його татарин збив стрілою,
Як в степу стояв він на сторожі. І хита Васюта головою: Сам собі повірити не може.
Він аж тричі рвав татарські пута,
Та спіймали кляті басурмани! Тяжко били, катували люто, Продали на каторгу в кайдани.
І горить козацьке вперте серце,
Підкоритись катові не хоче. За облавком Чорне море б’ється, Шумовинням забиває очі.
Досягає бризками до тучі,
А Васюті видиться в знесиллі: То Дніпро вирує біля кручі! То Дніпро гнівливо котить хвилі!
— Ти заграй, Славуто, на годину!
Розімчи, розбий галяру, буре!— ... Раптом впав важкий нагай на спину. — Ти чого весло впустив, гяуре? *1 *1 Так турки й татари називали слов’ян
ОЙ ПОВІЙТЕ, ВІТРИ НИЗОВІЇ
Ой повійте, вітри низовії,
Угамуйте в морі чорториї! Степовії вітри та дніпрові, Поможіть доплисти козакові! Ще ж він, молод, в світі не нажився, Ще братів залишив у неволі! Сивий місяць з-поміж хмар пробився, Ходять хвилі, наче вівці в полі. Йдуть і йдуть отари звідусюди: Ані ліку в морі їм, ні впину. Козакові забивають груди, Підкидають в морі, мов билину. Він уже насилу воду горне, Кожну мить чека собі загину. Коли бачить — щось навпроти чорне: То принесло море деревину. Ухопивсь — полегшало на серці, А ще смерть стоїть перед очима. На одчай козак із морем б'ється, Спомина свойого побратима.
ПРАДІД
Могутній дуб, прадавній дуб
Стоїть побіля яру. Розкинув свій листатий чуб, Чолом торкає хмару. Одвіку згорблене гілля, Кора немов сталева. У лісі дідові здаля Вклоняються дерева. А він про себе шепотить, І шум біжить у вітті: «Оце минуло п'ять століть, Як я живу на світі! Іще татари в давні дні Пускали в мене стріли, Хотіли знищити на пні, Та тільки ж не зуміли. А вже народ на січу мчав, І, вирвавшись в долину, Козак мурзу* рубав з плеча: «А згинеш, вражий сину!» І в цю війну я знав бої... Гули джмелями кулі. Розвідники в моїм гіллі Ховались, мов зозулі. І, сівши верхи на суку, Замурзаний хлопчисько Слав партизанам вість таку: «Пильнуйте! Ворог близько!» Як грім ударить з-поза хмар, Мені ще й досі сниться: Б'ють бомби. Вихриться пожар. З плачем кружляють птиці. Усе минуло. Я живу. Навколо бір та луки. Шумлять крізь сутінь лісову Мої гіллясті внуки. Далеко рід мій стеле путь. З лісів приходять вісті. Вже і праправнуки встають Бринять у першім листі. Коли поглянеш з висоти — Дубкам немає ліку. Полям — цвісти. Борам — рости. Щоб так було довіку!
(Марія
Пригара)
|
Немає коментарів:
Дописати коментар